Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню


ПОДАРУНОК


Друзі сайту
  • Буковинський спортивний портал


  • Сайти
  • Интернет-журнал

    Do25ti.ru



  • Статистика
    Free counters!
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0


    23.11.2017, 03:49
    Головна » 2011 » Квітень » 6 » Марія Рємєнь: «На увагу телекамер я не претендую»
    08:55
    Марія Рємєнь: «На увагу телекамер я не претендую»

    Ryemyen_Paris2011Кілька днів тому в Київському театрі оперети НОК вшановував найкращих спортсменів минулого року. Поміж претендентів на перемогу в різних номінаціях фігурував і жіночий квартет наших спринтерок, який влітку 2010–го на Олімпійському стадіоні в Барселоні виборов «золото» європейської чемпіонату в естафеті 4х100м, встановивши там новий рекорд України та найкращий результат сезону в світі.


     

    Водночас початок нового, передолімпійського, року ознаменувався тріумфом ще двох представниць тієї команди — на континентальній першості в закритому приміщенні Олеся Повх та Марія Рємєнь здобули відповідно золоту та срібну нагороду з бігу на 60 метрів. Про Олесю цієї зими говорили і писали чимало, а ось кореспондент «України молодої» розшукав для інтерв’ю Марію Рємєнь. Уродженка Макіївки, яка нині живе й тренується в Запоріжжі, розказала про свою улюблену справу, свої захоплення, розповіла про свою найкращу подругу, з якою наймає одну квартиру, й оцінила свої майбутні професійні перспективи.

     


     
     

    Візитівка:

     

    Марія Рємєнь
    Заслужений майстер спорту з легкої атлетики (спеціалізація — спринт).
    Народилася 2 серпня 1987 р. в Макіївці Донецької області.
    Чемпіонка Європи 2010 року в естафеті (4 по 100 м), володарка «срібла» європейської першості 2011 року в закритому приміщенні (60 м). Чемпіонка країни в естафетному бігу.
    Представляє спортивне товариство — «Україна».
    Навчається в Слов’янському державному педагогічному університеті (факультет — фізичне виховання)
    Тренери — Костянтин та Михайло Рураки
    Зріст — 171 см, вага — 63 кг.
    Захоплення — малювання.
    Незаміжня.

     

    «На доріжці я — лев»
     


    Маріє, влітку минулого року в Барселоні ти здобула континентальне «золото» в естафеті. Кілька місяців тому тобі вдалося потрапити на другу сходинку п’єдесталу ЧЄ в закритому приміщенні. Скажи, що для тебе цінніше, — командний успіх чи індивідуальна слава.

    Насправді, для мене важлива будь–яка перемога, адже кожного разу відчуваєш нові емоції. В одному випадку радієш тріумфу своєї команди, до якого ти доклала сил, у другому — отримуєш масу задоволення, піднімаючись на п’єдестал.

     

     А взагалі ти командний боєць чи індивідуаліст?

    На доріжці я — індивідуаліст, тим паче, що мій знак зодіаку — лев, якому притаманне лідерство. Але якщо комусь потрібна моя допомога, ніколи не відмовлю.

     

    Так склалося, що в естафеті практично всі лаври переможця дістаються четвертому учасникові забігу. В особистих змаганнях, зазвичай, уся увага глядацької аудиторії та телекамер прикута до найшвидшого спортсмена.
    Власне, і в Барселоні, й у Парижі тобі довелося бути в затінку Єлизавети Бризгіної та Лесі Повх. Це якось впливає на твоє его?

    Якщо чесно, то на увагу телекамер я не претендую. Власне кажучи, в особистому спринті цілком природно, коли всі акцентують увагу на переможцеві.
    Тож ставлюсь я до цього адекватно. На чемпіонаті Європи «під дахом» спринт виграла Леся, тож їй всі вітання. Та й узагалі, 60 м — не моя дистанція. Тренер каже, що моя стихія — це стометрівка, а, можливо, навіть і 200–метрівка. Так що «срібло», здобуте на 60 м, — маленьке чудо, стрибок вище голови.
    Що ж стосується естафетної слави, то не зовсім правильно робити героя з четвертого члена команди. Насправді ж бігли всі четверо, і без доробку кожної з нас не було б тієї медалі, не було б рекорду України та найкращого результату сезону в світі.

     
    Povh_Ryemyen_Paris2001 

    Без сумніву, твоя найкраща подруга — Леся Повх — також амбіційна й цілеспрямована людина. Скажи, як вдається уживатися в одній квартирі двом самодостатнім спортсменкам?
    Всі спринтери — емоційні люди. Буває, що сваримося, але довго образи одна на одну не тримаємо: хвилин десять, максимум. Хто перший заспокоївся, той і починає примирення, залагодження проблеми.
    Щоправда, вдома ми ніколи не розмовляємо про спорт й не змагаємося одна з одною. Якщо ж 24 години жити доріжкою, то можна збожеволіти. Виговоритися стараємося на тренуваннях, за що часом i отримуємо «наганяй» від нашого наставника. Однак на змаганнях намагаємося не відволікати і не заважати одна одній — робимо вигляд, що навіть не знайомі.

     

    А що тебе об’єднує з Лесею Повх?
    Леся — мій справжній друг. Їй я можу довірити найважливішу інформацію, покластися на неї в будь–який момент. Загалом у нас з Лесею абсолютно різні характери: я — сангвінік, вона — холерик. Можливо, тому дві протилежності притягуються.

     

    «Думати про коханого не вистачає часу»



    Ryemyen_Maria_Paris2011Відверто кажучи, «білі» спортсмени вже давно не ходили серед лідерів спринту. Який результат розраховуєте показати в командних змаганнях на чемпіонаті світу в Кореї?

    Налаштовуємося пробігти естафету без помилок і максимально швидко, щоб показати час, який приніс нам перемогу в Барселоні.

     

    Скажи, в чому криється секрет твого успіху?
    Завдяки нашому старанню й «головам» наших тренерів вдається показувати високі результати. Один із наших наставників — Костянтин Рурак — колись і сам швидко бігав. Як на мене, то 10.03 сек. — зовсім непоганий результат. Зараз він передає нам свій досвід і постійно збагачує його новинками, аби з кожним тренуванням удосконалити нашу техніку бігу. До того ж він чудовий психолог.

     

    Яке місце в твоєму житті посідає легка атлетика?
    Перш за все, це улюблена справа, якій віддаєшся сповна, без залишку. Буває так, що після виснажливого тренування приліг втомлений на ліжко, а встати вже не можеш.

     

     

    А чому обрала саме спринтерський біг?
    Спринт — це швидкість, сила, грація, зрештою, неймовірні емоції, котрі пересічній людині, не знайомій з легкою атлетикою, навіть уявити важко.

     

    Цікаво, хто твій еталон бігу?

    Ідеальної техніки немає, але мені подобається потужний, технічний стиль бігу Лаверни Джонс–Ферретте (темношкіра спортсменка із Вірджинських островів. — Авт.).

     

    Чого тобі не вистачає для повного щастя в житті?
    Хочеться, щоб рідні були здорові. Аби коханий був, але зараз навіть часу не має, щоб думати про нього. Усе підпорядковане спорту.

     



    «Ялта — це не курорт, а місце роботи»



    Скажи, як представницю Донбасу футбольний вірус під назвою донецький «Шахтар» тебе уразив чи ні?
    Якщо відверто, то моє ставлення до футболу досить негативне. Здобутки українських клубів, у тому числі й «Шахтаря», не настільки серйозні, щоб для них створювалися чудові тренувальні умови, забезпечували їх усім необхідним. Водночас у легкій атлетиці, гімнастиці й інших видах спорту наші спортсмени досягають значно вагоміших результатів, не маючи абсолютно ніякого фінансування. Це дуже прикро.

     

    Але ж не секрет, що, «Шахтар» — це, так би мовити, забаганка заможної людини?
    Дуже шкода, що для цієї людини легка атлетика не стала забаганкою. Хоча насправді наш вид спорту за видовищністю абсолютно не поступається футболу.

     

    Можливо, після успішних виступів у тебе вже з’явився особистий спонсор?
    Ні, хоча сподіваюся, що він таки з’явиться. Проте в Запоріжжі, де я тренуюся, представники «Запоріжсталі» та СК «Металург» надають нам посильну фінансову допомогу.

     

    У 2008 році ти змінила місце проживання, переїхавши з Макіївки до Запоріжжя. А якби довелося обирати місце для своєї резиденції, де б зупинилася? 
    Я над цим не міркувала, тому сказати важко. Але, напевно, обрала б ту місцевість, де є море і завжди тепло.

     

    Скажімо, Кримський півострів для цього підійшов би?
    Наразі я сприймаю Крим як місце роботи, бо в Ялті ми постійно проводимо збори.

     

    А де мрієш відпочити?
    Хотілося хоча б на кілька днів потрапити до Парижа, аби прогулятися його вулицями, подивитися на чудову архітектуру, відвідати музеї.

     

    Невже під час нещодавнього чемпіонату Європи, який проходив у Франції, не вдалося побувати на Ейфелевій вежі та Єлисейських полях?
    Ми повністю були сконцентровані на змаганнях, тому нічого не встигли подивитися. Прогулянка таким чудовим містом, як Париж, — це зайві емоції, які могли завадити нам оптимально підготуватися до відповідальних стартів. Тож вирішили відкласти турпохід столицею Франції до кращих часів. Загалом же Париж справив незабутнє враження навіть через вікно автобуса, до того ж туристичного апетиту додали й фото, зроблені моїм тренером.

     

    «Будь–яку роботу потрібно виконувати якісно»



    Ryemyen_Bryzhina_Pohrebnyak_Povh_Barcelona2010На що витрачаєш свій вільний час?
    Що душа забажає, на тому й зосереджуюся. Інколи малюю смішні мультиплікаційні картинки або портрети, інколи читаю, інколи блукаю інтернетом. Часом опановую ази спортивної психології. Ця дисципліна дає можливість пояснити причини поразки, адекватно сприйняти перемогу, в цілому проаналізувати змагання.

     

    Скажи, чи можуть твої неспортивні уподобання, скажімо малювання, перерости в нову професійну діяльність?
    Щоб стати професійним художником, потрібно вчитися й приділяти цьо­му мистецтву стільки ж часу, як і легкій атлетиці. Якщо щось робити, то якісно. Тож зараз на щось інше просто не вистачає часу.

     

    Олеся Повх казала, що ти чудово готуєш. Можливо, в майбутньому поринеш у ресторанний бізнес?
    Подібних думок не було та й ресурсів на такий проект просто не маю. Насправді це дуже далеке майбутнє, а зараз я будую плани на найближчий тиждень. Дуже далеко наперед ніколи не загадую. Хоча, й справді, готую я добре. Відгодовую брата, Лесю — вони вже ходять товстенькі.


    http://uaf.org.ua

    Переглядів: 258 | Додав: defaultNick | Рейтинг: 0.0/0