Після приїзду з чемпіонату світу з Берліна Олімпійська чемпіонка в багатоборстві Наталія Добрінська дала інтерв'ю turnir.com.ua.

  Наталія, ви опинилися за крок від п'єдесталу чемпіонату світу. Дуже розчаровані?

  Ні, все нормально. Трагедію з виступу ми не робимо. Звичайно, хотілося показати кращий результат. Я була дуже близькою до п'єдесталу. Мене підвело метання списа. Мій спис ніяк не хотів летіти. Якби він приземлився хоч би на два метри подалі, то я б зайняла не лише третє місце, але була б срібною призеркою. Але все одно я не розчарована, адже попереду ще багато стартів.

  По закінченні чемпіонату світу Валерій Борзов сказав, що 80 відсотків наших атлетів не показало своїх можливостей. Вас це не стосується?

  Думаю, ні. Я зробила максимум. Так само, як і інші наші спортсмени. Не варто зараз критикувати нашу збірну за те, що вона не привезла жодної медалі. Якщо немає де тренуватися, то даремно було чекати добротних результатів від наших атлетів. Що і говорити, коли в Києві немає навіть легкоатлетичного стадіону, а чемпіонат України проводиться в Ялті. Я працюю в Броварах на старенькому стадіоні. У одне місце їздимо стрибати в довжину, потім переїжджаємо в іншу частину міста, щоб відпрацювати метання списа, отже йдемо в парк штовхати ядро. Потім шукаємо тренажерний зал. Все це повинно бути в одному спорткомплексі. Ми були в Празі. Так там аж сім стадіонів найвищого сорту. А у нас в у всій країні немає навіть половини з того.

  Як ви відноситеся до ідеї наших керівників федерації упровадити систему централізованої підготовки?

 Ви готові більше часу проводити в збірній, ніж під керівництвом особистого тренера? Я до цих намірів відношуся не дуже добре. Головний тренер не знає всіх бажань і можливостей спортсмена так, як це знає його особистий наставник. Коли потрібна буде праця на вісокогір"ї, а нам скажуть їхати на централізований збір, то не уявляю, як це буде виглядати. Централізованих зборів ніколи не було. Всю підготовку ми планували з тренером. Ми маємо напрацьовані моменти і не хочемо, щоб ламалися ці напрацювання.

  Ви як приводитимете аргументи, що вам таки варто працювати під керівництвом особистого тренера або все-таки доведеться змиритися з тими нововведеннями, які, можливо, упровадять?

  Про це ще рано говорити. Зараз все відбувається лише на рівні розмов. Хоча хто знає, а може ці наміри втіляться в життя аж через декілька років.

 Ви працюєте під опікою свого чоловіка Дмитра Полякова. Як тренери відносяться до цих ідей? Бунт на кораблі не планують?

  Про це варто запитати самих тренерів. Але я знаю, що вони негативно відносяться до цих намірів. Спочатку потрібно поклопотатися про умови, а потім думати про централізовані збори. Наші тренера вже розбіглися по світах. Боюся, що незабаром і інші фахівці втікатимуть за кордон.

  Після чемпіонату світу прозвучала ще одна ідея відправляти на найважливіші старти лише потенційних фіналістів. Як ви реагуєте на те, щоб перекрити дорогу на провідні старти атлетам, яких прийнято називати туристами?

  Скоро буде в збірній лише п'ятеро потенційних фіналістів. Не буде кого возити. Туристів в спорті немає. Всі готуються, всі працюють і кожному потрібно набиратися досвіду. Атлет повинен їхати на той же чемпіонат світу, щоб відчути, що таке мандраж, навчитися його долати. І якщо цього не робити, то талант українців може і ніколи не розкритися. З таким відношенням скоро зовсім не буде збірної з легкої атлетики. А це дуже лякає.